За Ю. Матівосом

Старий кобзар сидів на високому пагорбі над Інгулом. Його незрячі очі дивилися вдалину, він згадував старі часи. Зійшлися послухати його люди. Торкнув він струни своєї кобзи….»Чи знаєте ви щось про козака Лелеку? Мудрий він був та хоробрий. Все життя воював, нічого не боявся, навіть цариці не скорився. Слухайте, як це було»…

«Велике військо генерала Текелія підступило з усіх боків, оточило Січ. До останнього не вірили козаки, що після скількох років спільних боїв проти Туреччини російські «брати» підуть козаків завойовувати. А Текелій тим часом посилає свого офіцера до козаків на переговори. Отаман Калнишевський зібрав термінову раду і запитав: «Що будемо робити, браття? Нам оголосили «соізволєніє» про скасування Січі!».

Всі мовчали. Тишу перервав полковник Степан Лелека: «Ніяких соізволєній! Отамане, піднімай Січ, труби збір! Нічого нас не злякає!». Хтось сказав: «Друзі, проти нас стотисячне військо, а нас – 3 тисячі, цариця обіцяє залишити всім життя і волю. Скасовує лиш Січ!» Степан Лелека відповів: «Немає москалям віри. Обдурять нас. Згадайте, друзі, Стару Січ!» Підвівся ще хтось: «Друзі, прошу скласти зброю, марно проллємо кров християнську. Підемо на переговори з Текелієм». Степан Лелека  відповів: «Я не піду, бо знаю, що живими ми звідти не вийдемо». Він мов у воду дивився. Всіх схопили, в тому числі і Степана при спробі вирватися з оточення. Випала йому тяжка доля: зіслали товаришів після тяжких тортур до Сибіру.

Витер кобзар заплакані очі і заспівав:

«Ой летіла куля з ворожого поля

Та й на майдані впала.

Ой пропали хлопці-запорожці,

Та не пропала їх слава…»

          Походження легенди

       Бострем Георгій Едуардович проживав, за народними переказами, на окраїні нашого міста, де було урочище Лелеківка. Ще на початку XVIII ст.  полковник Степан Лелека заснував тут зимівник. Він та його брати ходили в козацькі походи на Туреччину, добре і сміливо воювали, а повертались додому, в Лелеківку.

     Наш земляк, інженер за фахом – Анатолій Пивовар – розшукав документи, що засвідчують існування родоводу родини Лелеків. Главою роду був Яким Лелека, що був «осадчим» у миргородського полковника Василя Капніста, і саме в цього Якима було три сина – Григорій, Онисько і Степан. Степан і став власником хутора Лелеківка, вже у 1756 році він збудував на власні кошти маленьку дерев'яну Лелеківську церкву, яка згодом згоріла. Пізніше за його сприяння  було встановлено новий храм. Старожили ще пам'ятають ту церкву, також вона збереглася і на фотографіях.

     Простояв цей храм до 1944 року, до того часу поки радянські солдати розібрали його для побудови мосту. Також кажуть, що Степан Лелека збудував лікарню та школу в 1904 році на місці старої школи. Нова школа була кам'яна й існує дотепер. При школі створено  музей району Лелеківка.