Розповідь за А. Юрченком

Легенді більше 100 років. Вона заснована на реальних фактах. Колись художник  Феодосій Козачинський працював в Єлисаветградському реальному училищі, очолював художні курси, водив студентів на екскурсії, малював картини. Одного разу він сидів у Ковалівському парку і побачив дівчину. Вона була така гарна, що на неї всі оберталися. В неї було кругле личко, рум'янець, коси до землі. Усі чоловіки міста були в неї закохані. Але вона любила свого нареченого – Отто, який був інженером на заводі Ельворті. Він приїхав з Німеччини. Дівчину звали Тамарою. Навчалася вона в інституті благородних дівиць (наш педагогічний університет). Художник був вражений її красою і попросив дозволу намалювати її просто на вулиці або в парку. Вона почала приходити в парк влітку, а закінчили цю картину пізньої осені, коли Тамара була в капелюшку та верхньому одязі.

Драма цієї історії почалася восени, коли наречений Тамари поїхав до Німеччини, щоб у батьків попросити дозволу на шлюб. І раптом Тамара дізнається, що вона смертельно захворіла. ЇЇ фото до хвороби і після хвороби дуже відрізняється. Коли вона зрозуміла, що не побачить свого коханого, вона сказала друзям: «Я наречена, і так і помру. Хочу щоб мене вбрали у білу сукню і поклали в білу карету, яку б везли 6 білих коней з білими «султанчиками». Люди не повірили своїм очам, коли всі шанувальники найняли білу карету. Потім згадували, що все місто прощалося Тамарою Головченко. Дивовижне видовище: по вулиці Дворцовій, біля театру в бік вулиці Великої Перспективної, повільно просувалася біла процесія…Білі коні, біла карета, Тамара з короною на голові,  біла фата, біла сукня… А поруч ішов заплаканий наречений. Поховали Тамару Головченко на Петропавлівському цвинтарі. Так вона і залишилася на картині в темному капелюшку, хвора, але дуже красива. Її портрет зберігається в художньому музеї нашого міста.

Походження легенди

         Тамара Головченко – полячка роду Чвалінських по матері, проживала у Петербурзі. Її матір була відомою піаністкою і гастролювала по всій імперії. Тамара з 14 років виступала разом з матір'ю. Концерти проходили «на біс». Коли дівчина захворіла на туберкульоз, лікарі порадили переїхати до України. Родина оселилася у тітки, яка жила у нашому місті. Хвороба ніби відступила. Тамара закінчила жіночу класичну гімназію. У 1913 році в місті відбувся перший конкурс краси і перемогу отримала Тамара Головченко. Її покохав інженер заводу Ельворті, молодий німець, але звали його не Отто, а Ганс Вернер. Він працював як спеціаліст в одному бюро з батьком Тамари. Одного разу його запросили до них в гості. Вернер пообіцяв відвезти дівчину до Швейцарії і там її вилікувати, але перед I Світовою війною уряд вислав усіх іноземців-спеціалістів з країни. Він писав їй листи, передавав ліки, але хвороба прогресувала. Навесні1914 року, вночі, вона впала в кому, а коли опритомніла, сказала: «Хочу, щоб за мною приїхав мій принц на білих конях і на білій кареті». У цю ніч вона померла.

         Вернер так кохав її, що в 1920 році під час громадянської війни приїхав до міста і пішов на Пертопавлівський цвинтар. Тамара лежала у фамільному склепі під склом, як жива. Ганс попрощався з нею, дуже довго плакав….Художник не надовго пережив свою музу. У 1920 році він помер від голоду, але вони обоє залишилися у людей в пам'яті.