Записано за Ю. Матівосом
В архіві
зберігаються деякі документи міської Думи, яка була створена у 1870 році. Там
був один цікавий документ – «Розпорядження» катеринославського
генерал-губернатора Каховського від 6 квітня 1793 року до коменданта Фортеці –
Петерсона. В ньому йдеться про те, що у приміщенні Думи виявлено велику залізну
скриню з дванадцятьма внутрішніми замками, яка належала князю Потьомкіну. І
нібито її відкрили. Це і дало людям привід для легенди..
Ніби у цій скрині були особисті листи Фельдмаршала і цариці,
а таклж срібні печатки, багато золотих монет і перстнів, а головне – таємні
плани проведення російсько-турецької війни.
Є ще одна легенда про іншу скриню, яка зарита десь недалеко
від Фортеці. Нібито двоє селян Роман Гончар і Петро Матня були
рекрутовані до армії. У 1775 році наказала Катерина II і Потьомкін генералу
Текелію знищити Запорізьку Січ.
У кінці травня це було…Три дні грабували Січ, знищили
легендарну січову Покровську церкву. То були диво – культовий козацький храм.
Царські врата зі срібла, ікони писані найкрвщими візантійськими майстрами,
книги з дорогим камінням. Розкішне було і церковне начиння. Великі срібні
свічники-ліхтарі, корали, перстні, бурштин, срібні хрести, лампади,
священницькі шати з парчі і штофу, 120 стародруків, книг-рукописів. У солдат
очі горіли жадобою наживи. Стали складати скарби в ящики, а у велику червону скриню – червінці та
вироби з золота і срібла. Потім непомітно віднесли її до останнього воза, бо
цей обоз з розграбованої Січі прямував до Фортеці Святої Єлисавети. Сюди привезли і кошового отамана. На третій
день прибув цінний вантаж до Фортеці. Темніло…Солдати потай витягли скриню і
опустили її в глибоку розщелину між берегами Інгулу. Дістати скарб одразу не
могли, служили. А в одному із боїв Роман загинув. Петро прослужив ще 10 років, став
інвалідом. Лише за кілька годин до смерті вирізав на липовій дошці план пошуку
скрині і написав сину «шукай тут». Минуло більше 200 років, змінилося п'ять
поколінь козака Матні, але скарб і досі не знайшли, хоч перепили ліс біля
Фортеці. Карта скарбу нібито згоріла у пожежі в хаті.
Походження легенди
У народній пам'яті ця легенда
пов'язана з ліквідацією Січі. Причин цієї трагедії було багато, але дві були
головними: уряд не міг змиритися, що існує вільне військо козацьке, яке не
підкоряється владі. Також у XVIII
столітті наш край входив до складу земель Вольностей запорозьких, козаків
притискали, відбирали у них їхні землі. Калнишевський та козацька еліта
неодноразово подавали «прошеніє» визначити межі, але цариця весь час
«загравала» з козаками, роблячи вигляд, що все добре. Але над Січчю вже тоді
нависла трагедія: «Січ не повинна існувати, щоб і духу не було»! – такими були
слова цариці. Князь Потьомкін написав наклеп на козацьких старшин, на отамана
Петра Калнишевського, ніби існує «заговор» проти уряду. Для ліквідації Січі
було залучено 100-тисячне військо: 8 полків кавалерії, 20 гусарських, 13
донських полків, 17 пікінерських вскадронів, 10 піхотних та інших військ.
Командувачем був сербський генерал Текелій.
17 червня 1775 року вночі
царські війська оточили Січ і підпалили кордони. Петро Калнишевський, щоб не
проливати кров, наказав скласти зброю, адже в ту ніч на Хортиці було 3 тисячі
козаків проти 100 тисяч. Непокірних взяли в полон. Отаман був засланий до
Соловецького монастиря, де він томився у кам'яному склепі. Але навіть за таких
умов прожив 100 років.
Як свідчила історик Олена
Апанович у своїй книзі «Розповіді про запорозьких козаків», після погрому Січі
весь її архів та всі цінності Покровської кошової церкви були за наказом
Потьомкіна таємно доставлені у Фортецю Святої Єлисавети, де він єдиновладно
розподіляв ці скарби. Вони зберігалися в його особистій скрині. Звідси і
походження легенди про скриню і про скарби.