На землях навколо сучасного Кропивницького у XVII столітті вже існували зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці XVII — на початку XVIII століття.

До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками:  Кущівка (увійшла до складу міста у ХІХ ст.), Завадівка, Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у ХХ ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями.

Пізніше, згідно з указом від 29 грудня 1751 р. була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на «прежние места». Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы».

     Згодом на правому нагорному березі річки  Інгул за проектом німецького інженера Й.Л. Менцеліуса  у середині XVIII століття (1754 р.). і було збудовано Фотецю Святої Єлисавети. Фортеця мала вигляд шестикутної зірки прощею 6 га, з виступаючими укріпленнями – равелінами та бастіонами. На той час фортеця була одним з найкращих оборонних об'єктів Європи такого типу.

Відомий факт, що у 1769 році фортецю взяло в облогу сімдетитисячне військо кримського хана Керим-Гірея, але, так і не наважившись на штурм, татари натомість спалили найближчі села і забрали в полон близько трьох тисяч людей. Однак на початку XVIII століття фортеця втрачає своє оборонне значення. Водночас на лівому березі Інгула, на так званому Подолі, зростав форштард – містечко для цивільного населення  з передмістями – Пермське, Бикове, Чечора та ін.

Приблизно протягом століття місто було невеличким з населенням від 15 до 25 тисяч жителів. Будинки були здебільшого одноповерховими, саманними і дерев'яними – тому місто часто майже вщент вигорало через пожежі, також потерпало від повеней. І лише після заснування в 1836 році так званого Будівельного комітету при міській управі місто почало інтенсивно розбудовуватися. З середини XIX століття, (з 1845 -1848 рр.) в місті починають працювати талановиті архітектори – іоанн Верлон, Андрій Достоєвський, Олександр Брюлов, Костянтин Тон, а пізніше Олександр Лішневський  і Яків Паученко. На вулицях починають з'являтися великі будинки на кам'яних фундаментах, а також невеличкі, так звані «камерні палаци», збудовані на замовлення заможних людей – лікарів, інженерів – «нового купецтва», яке з'явилося в місті після реформ 1860-1880 років. Архітектурне обличчя міста формувалося шляхом синтезу різних архітектурних течій і стилів, починаючи від ренесансу і закінчуючи неокласикою.

В середині 1880-х років у місті налічується біля тисячі подвір'їв і проживає біля шістдесяти тисяч жителів. На той час в центрі міста, на Подолі, збудовано вже близько шестисот будинків. Працювали ярмарки, дрібні підприємства: 10-15 цегельних заводів, 3 свічних, 7 шкіряних, 12 салотопних, 1 винно-пивоварний, близько 80 вітряків. А вже наприкінці XIX століття у 90-х роках місто налічує понад вісімдесят тисяч населення, 50-55 фабрично-заводських підприємств. Це заводи Краузе, Ельворті, Бродського, Бургардта та ін. Також близько десяти тисяч працівників приїзджають до міста на сезонні роботи.

У 1890-х роках активно розвивається інфраструктура міста: починають працювати водогін, електростанція, трамвайне депо. Залізниця пов'язує місто з великими населеними пунктами країни.

         Але надалі розвиток міста призупинила Перша світова війна та події визвольних змагань 1918-1921 років, а також війна 1941-1945 років. Місто було вщент зруйновано німецькими військами та заміноване. Перестали працювати магазини, школи, фабрики, заводи, електростанція та трамвайне сполучення. 

Лише з середини XX століття у місті почала відновлюватися промисловість. З'явилися нові житлові квартали, почали працювати культурні заклади. Але під час відбудови були втрачені важливі історико-краєзнавчі об'єкти: Успенський собор, будинок Заславського, Знаменська церква, церква св. Петра і Павла.

          Після здобуття Україною незалежності розпочалася нова, сучасна історія міста.

Кропивницький називають «Степовою Єлладою», «Колискою Корифеїв», а також «Місто о п'яти іменах». І дійсно, за всю 265-річну історію свого розвитку місто було перейменовано п'ять разів. До 1924 року воно називалося Єлисаветград, з 1924 по 1934 - Зінов'євськ. З 1934 – Кірово, а в 1939 році, після утворення Кіровоградської області, - Кіровоград. Влітку 2016 року рішенням Верховної ради України місто перейменовано у Кропивницький.

Наше місто умовно можна поділити на Старе Місто і Нове Місто. Нове Місто – це новобудови, житлові будинки, магазини, кафе, готелі, кінотеатри, ресторани, які почали у другій половині XX століття. Сьогодні від фортеці через центр міста, у так званому Старому Місті, проходить умовна «історична лінія», яка територіально охоплює центральний майдан з найближчими до нього вулицями, головними з яких є Велика Перспективна і Дворцова, де знаходиться комплекс важливих краєзнавчих об'єктів – історичних пам'яток – будівель, пов'язаних з найдавнішим періодом історії розвитку міста.